Коли нашу свободу атакують – ми захищаємося. Коли ми відчуваємо загрозу своєму нарцисизму – ми захищаємося ще більше.
Ми знаємо, що причин агресії так само багато, як і її видів: доброякісна агресія і злоякісна, агресія заради свободи і агресія від нудьги, агресія заради задоволення, садистична агресія і агресія, що захищає життєві потреби.
21 листопада було часом початку захисної агресії, зокрема проти уявлень РФ про те, хто має право бути поруч з нею і в якому вигляді, а хто ні. Говорячи психологічною мовою – тоді почалася війна, що включала захист від загрози розпаду українського нарцисизму.
Нарцисизм – це емоційний стан, при якому людина, особистість або колективна особистість (суспільство, держава) дійсно проявляє інтерес до своєї власної персони, свого тіла, своїх потреб, своїх думок, своїх почуттів, своєї власності, свого розвитку, своїх поглядів на життя і т.д. В той час як все інше, що не є частиною його самого і не є об’єктом його прагнень, не наповнене для нього справжньою життєвою реальністю, а значить, позбавлене кольору, смаку, ваги, і сприймається лише на рівні розуму. Іншими словами – я зайнятий самим собою.
Нарцисизм буває здоровий і нездоровий, але те, що без нього немає жодної особистості, жодного суспільства і держави – це факт. Рівень «нездоров’я» визначається заподіяною шкодою оточенню – якщо ж я в процесі власного розвитку не руйную все навколо, можна сказати, що мій нарцисизм – помірний. Якщо “моє” атакує і пожирає “твоє” – патологія наявна.
Завдяки нарцисизму ми відчуваємо себе гідними, справляючимися, тим, хто може. Завдяки нарцисизму і його рівню ми маємо амбіції, прагнемо і отримуємо задоволення, розвиваємося, підвищуємо якість життя, зміцнюємося в гордості за свої якості та свої вчинки.
Нездоровий нарцисизм РФ
Нарцисизм РФ (не враховуючи параноїдності) вважається недоброякісним як і у звичайної людини-нарциса. Людина-нарцис досягає почуття впевненості зовсім не ціною своїх трудів і досягнень, а завдяки тому, що вона суб’єктивно переконана у своїй досконалості, у своїх видатних особистих якостях і перевазі над іншими людьми (Гітлер, Сталін тощо). І оскільки на нарцисизмі покоїться його самооцінка і почуття свого «Я», він повинен мертвою хваткою чіплятися за свої нарцисичні уявлення (імпотенція перед майбутнім без СРСР і спроби повернутися в минуле є прикладом “мертвої” історичної хватки). Якщо під загрозою опиняється нарцисизм, то сама людина сприймає це як загрозу своїм життєвим інтересам.
Еріх Фромм писав: «Якщо людина-нарцис відчуває себе ущемленим, якщо його недооцінюють (або він лише проективним чином уявляє і інтерпретує будь-яку дію ззовні як недооцінку і критику), ловлять на помилках, принижують в іграх або інших ситуаціях, то це зазвичай викликає у нарциса почуття обурення і гніву, незалежно від того, чи дає він їм волю і взагалі віддає чи він собі в цьому звіт.
Наскільки інтенсивною може бути ця агресивна реакція, можна судити хоча б з того, що людина, ущемлена у своєму нарцисизмі, ніколи в житті не пробачить кривдника, бо вона відчуває таку спрагу помсти, яка ні в яке порівняння не йде з реакцією на будь-яку іншу шкоду — фізичну травму або майнові втрати.
Власне, свої нарцисичні війни РФ почала давно, ще в прообразі СРСР, коли вся пропаганда була побудована на приниженні капіталістичної, продажної Америки і Європи, і як ми бачимо, нічого за цей час не змінилося. Принижений принижує, отримуючи приниження у відповідь – ось і вся геополітика. (прим. – Тож якщо дивитися в очі, то варто бачити там нарцисизм, а не спробу піти на мир).
Більшість людей не підозрюють про свій нарцисизм і виявляють лише його непрямі прояви.
Так, наприклад, люди зазвичай відчувають перебільшене захоплення власними батьками або власними дітьми і не вважають за потрібне приховувати ці почуття, оскільки повага до батьків і любов до дітей у суспільстві оцінюються позитивно. Америка прекрасна у своєму самолюбуванні, хоча часто має на це реалістичні підстави. Тому світ і приймає її нарцисизм, не помилковий і роздутий, а “під реальні справи”. А якби хтось почав виражати захоплення власною персоною, кажучи, наприклад: «Я найдивовижніша людина у світі» або «Я кращий за всіх», то його не тільки запідозрили б у марнославстві, але й могли б вважати не зовсім нормальним.
З іншого боку, якщо хтось досяг видатних успіхів у науці або мистецтві, у сфері спорту, економіки або політики, то визнання оточуючих постійно підкріплює його амбіції – і тоді його нарцисизм здається не тільки нормальним, але й розумним і похвальним. І нарцис дає волю самолюбству, адже воно отримує визнання і санкціонується самим суспільством.
Український нарцисизм
Український нарцисизм може бути складним для українського суспільства через стид, що його супроводжує. В основі “комплексу меншовартості” лежить саме стид, що є зворотною стороною гордості, тому питання мови, традицій, одягу, обрядів, національних свят викликають такі суперечливі почуття у фрагментарному українському суспільстві. Одна частина суспільства пишається українством, інша стидається його, обираючи пишатися минулим, російським (прим. – ми не будемо торкатися питань ідентичності тут). Ці вибори можуть підкріпити для нас ядро нарцисизму у різних груп людей і надати розуміння для подальшої “кооперації” (прим. – ці дані корисні для створення програм роботи з суспільством у зоні українізації). Також варто відзначити, що стид завжди проявляється там, де є велике бажання “Я хочу належати до цього етносу, я хочу підсилитися через толпу, але я боюсь, що моє бажання побачать і насміють, тому я відкидаю саму ідею, так само як і людей, у яких це виходить”.
Революцію гідності, як і інші революції, можна вважати яскравими спробами вибратися зі стиду зупинки бажання, дорослого бажання та зміцнитися в гордості за здійснене. Це дуже хороший показник, хоча бути свідкоми й учасниками процесу не легко.
Не дуже хороший показник – це наявність нарцисистського облуплення одне одного – це міжпартійна взаємодія в українській політиці, коли основною формою пропозиції є деградація “іншого”, а це крім краху довіри безпеки нічого не віщує. Питання не в особливостях поведінки та шоу політиків, питання в тому, що велика кількість людей не розуміють політичного взаємодії і роз’єднуються більше, ніж потрібно навіть самому політику. Тому що вони свої ігри припинять, а суспільство не зрозуміє, так званого “переобування” та “продажності”.
Нарцисизм пронизує всесвіт, не лише війни та зовнішню політику, а й популізм.
У сучасному західному суспільстві видно специфічний внутрішній зв’язок між нарцисизмом відомих особистостей та потребами аудиторії. Аудиторія старається дізнатися якнайбільше про “зірок”, тому що життя простих людей вважається пустим і нудним. Засоби масової інформації отримують прибуток, продаваючи інформацію про життя відомих вчених, художників, артистів тощо. При цьому кожна сторона задовольняє свої інтереси: аудиторія — свою цікавість, торговець славою — свій бізнес, а популярна особистість — свій нарцисизм.
Серед політичних лідерів, наприклад, часто зустрічається дуже високий рівень нарцисизму. Це можна вважати професійною хворобою (або професійним капіталом) політиків, особливо тих, хто досяг влади завдяки популярності серед мас (теперішній президент). Коли лідер впевнений у своїх видатних здібностях і в своєму призначенні, йому легше переконати аудиторію; сильна, впевнена в собі особистість завжди притягує до себе простих людей. Але харизматичний лідер (нарцис) використовує свій вплив не лише як засіб досягнення політичного успіху. Він потребує овацій і визнання просто для підтримки внутрішньої рівноваги. Проте переконаність у своїй правоті і непомилковості ґрунтується не стільки на реальних досягненнях, скільки на нарцисизмі. Він буквально не може існувати без постійної підтримки свого нарцисизму, бо його людська сутність (ядро особистості: переконання, вірування, совість, любов) недостатньо розвинена і крихка.
Люди з високим рівнем нарцисизму буквально потребують слави, інакше вони можуть потрапляти в депресію або навіть безумство. Проте для того, щоб справляти таке враження на людей, яке викликає овації, потрібні не лише талант, а й відповідні умови. Такі люди, які потребують підтримки свого нарцисизму, прагнуть до нових і нових успіхів, оскільки для них провал загрожує не лише фізичними труднощами, а й душевним крахом. Популярність для них є свого роду “самолікуванням”, профілактикою від депресії та безумства. І коли вони відстоюють свої цілі, насправді вони борються за своє душевне здоров’я.
Патріотизм – форма групового нарцисизму
Для національного бюджету дійсно дуже вигідно стимулювати груповий нарцисизм. Це не потребує значних витрат порівняно з соціальними потребами і підвищенням рівня життя. Достатньо оплатити працю ідеологів, які формулюють лозунги, спрямовані на розпалювання соціального нарцисизму. Багато функціонерів — вчителі, журналісти, священики і професори — готові співпрацювати в цій сфері навіть безкоштовно. Їм достатньо задоволення від участі в цілком справедливій справі і гордості за свій внесок у це питання і свій зростаючий престиж.
Колективний нарцисизм – це коли нарцисизм стосується більше групи, ніж особистої особи. Ці люди дуже чутливі і реагують вибухово на будь-яке явне або уявне образування їх групи. Їх реакція часто є набагато інтенсивнішою, ніж у нарцисів-індивідуалістів. Індивід може іноді сумніватися, дивлячись на себе у дзеркало. Учасник групи не має таких сумнівів, оскільки більшість його оточення поділяє його нарцисизм. А у випадку конфлікту з іншою групою, яка також страждає від колективного нарцисизму, виникає страшна ворожнеча. У цих сутичках часто возвеличується образ власної групи і принижується образ ворожої групи до крайності.
Власну групу виставляють захисником людської гідності, моралі, прав і благополуччя. Іншу групу називають відразливими, обвинувачують у всіх гріхах, від обману і безпринципності до жорстокості і бесчеловечності. Образи символів, групового нарцисизму (наприклад, прапора, особистості героя, президента або посланця), викликають таку буйну агресивність, що народ готовий підтримати навіть військову політику своїх лідерів.
Колективний нарцисизм є одним з основних джерел людської агресивності, але це лише реакція на ущемлення важливих інтересів.
Нарцисизм чудовий. Він створює сильні нації і прекрасні держави, особливо якщо він контрольований і свідомий.
___
Ці матеріали використовують роботи Еріха Фромма та З. Фрейда щодо колективних процесів та природи стиду.
Leave a Comment